Отже з сюжетом усі більш менш зрозуміло, але перед тим як починати клацати по клавіатурі, ще слід прояснити як саме розповідати історію.
Тут можна виділити декілька понять, які взагалі-то можна і не знати, але їх знання не завадить, а може і допомогти.
Отже перше і найлегше - фокусний персонаж. Із самої назви зрозуміло, що це герой твору який знаходиться у фокусі уваги оповідача. Зовсім не обов’язково, щоби фокусним персонажем був герой від лиця якого йде розповідь. Наприклад пригоди Холмса розповідає доктор Ватсон, але фокусі уваги Шерлок Холмс, а отже він і є фокусним персонажем оповідань. Часто густо у великих творах фокусних персонажів декілька.
Друге досить важливе поняття - оповідач. Теж одразу зрозуміло, що це той з чиїх уст ми отримуємо історію. Тут теж все досить просто. Розповідати може або персонаж, або автор. Якщо написано від першого лиця( я пішов, я знайшов, я подумав) маємо розповідь від книжкового персонажа, якщо від третього(він пішов, вона знайшла, воно подумало) - від автора.
З першим варіантом усе досить просто. Письменник ставить себе на місце героя і пише що робить, думає, відчуває. Звісно від першого лиця.
З другим варіантом дещо складніше. В залежності від цілей чи своїх здібностей письменник може видавати себе за реального спостерігача або за всевидючого. В обох випадках розповідь йде від третьої особи, але реальний спостерігач пише лише те, що бачить і чує. Він не знає думок та почуттів персонажів твору. Здебільшого таким чином пишуть кіносценарії та театральні постановки. Гарний художній твір так написати досить важко.
Всевидючий автор навпаки знає все. Про що думають усі персонажі, чого вони хочуть, що відчувають, що буде і чим усе закінчиться. Таким чином писати найлегше, тому так часто пишуть початківці. Це підійде для невеликого гумористичного твору.
Є ще один варіант де оповідачем можна вважати персонажа, який розказує про себе в третій особі. Або ж автора, але такого який втаємничений лише у думки та відчуття певного персонажа, який, у такому випадку, і буде фокусним. Я назвав би такий варіант змішаним.
Позицію з якої оповідач веде розповідь називають точкою зору(Point Of View). Надзвичайно важливе і досить складне поняття. Важливе тому, що витримування точки зору допомагає швидко заглибити читача в події. Навпаки, порушення або безпричинна зміна точки зору руйнує сприйняття ілюзорного світу, який створюється у підсвідомості.
Найбільш ефективними, з огляду на заглиблення читача у вигаданий світ, вважаються точка зору від персонажу і змішана.
Перша значно легша для засвоєння, бо не дозволяє письменнику її зміни до завершення сцени. Але вимагає від автора ототожнення з персонажем.
Друга на порядок важча, бо вимагає від письменника постійної уваги, і дається не усім навіть титулованим авторам. Тому, початківцям радять писати саме від першого лиця аби уникати помилки точки зору. Така помилка виникає, коли письменник пише про те чого персонаж не може знати.
Наприклад: Вася дивився на Таню і бажав її смерті. Вона стріляла в нього очима і теж хотіла вбити.
Якщо ми весь час використовували змішану точку зору, то в цьому абзаці перескочили на точку зору всевидющого автора. Тож усі намагання допомогти читачу ототожнювати себе з якимось персонажем зійшли нанівець.
Більш складний приклад: Вася не хотів її образити і мимоволі почервонів.
Та сама помилка, бо ж Вася аж ніяк не міг бачити, що він почервонів(хіба що стояв перед дзеркалом, але в такому разі треба було написати як він побачив це).
Аби відслідковувати такі помилки потрібен чималий досвід. Ось чому початківцям краще писати від першої особи.
Коли з точкою зору зрозуміло, час зайнятися створенням героїв.
Немає коментарів:
Дописати коментар