Боги далекого космосу.

Космічний корабель здригався. Великий крейсер далекої розвідки "Пьотр Вєлікій! виконував складний орбітальний маневр, і стрибки потужності головних двигунів викликали вібрацію, яка вже півгодини доводила екіпаж до сказу.

Капітан Ростислав Ахметович Чуркін тицьнув клавішу інтеркому, і коли блимнуло, гримнув:

- Д-д-довго ще, Матрьошкіна?

У відповідь булькнуло, потім жіночий голос відповів:

- Ще з-з п-пів г-години, товар-ришу к-капітан.

- Ш-ш-швид-дше не м-можна?

- На межі п-прац-цюємо, т-товар-ришу к-капітан.

Чуркін ляпнув рукою по столу, вимкнув зв’язок і піднявся з крісла. Пройшов туди-сюди каютою, сів, посидів, барабанячи пальцями по металевій поверхні, подивився на годинник, знову піднявся і почав тинятися по невеличкому приміщенню.

Нарешті підлога перестала здригатися, клацнув модуль зв’язку, і голос Матрьошкіної повідомив:

- Орбітальний маневр завершено. Корабель вийшов на планетарну орбіту.

Капітан поставив на стіл пляшку горілки, витяг склянку, налив половину, трохи подумав, зітхнув і налив до країв. Потім в три ковтки випив і шумно понюхав кулака. Через мить зручно вмостився в крісло і включив внутрішній зв’язок.

- Сподіваюсь кожна собака мене чує? - спитав Чуркін і, отримавши підтвердження, урочисто проказав: - Товариші космічні розвідники, боги далекого космосу! Нам випала висока честь зробити відкриття, якого всі так довго чекали. Яке золотими буквами впише наші імена в історію цивілізації. Хочу нагадати про славетних предків, що з ходили за три моря завойовувати Сибір, заглиблювалися у непролазні хащі Кавказу. Світла їм пам’ять!

Капітан хвильку помовчав, налив ще півсклянки, випив, потім продовжив:

- Вибачаюсь, мені важко говорити від хвилювання. Та ось прийшов і наш час, товариші, зробити вклад в славетну історію федерації. Та розпочну по-порядку. Три години назад сканування п’ятої планети цієї системи показало, що на ній присутнє життя. Життя, товариші!

З селектору почулися крики ура.

Чуркін перевів подих і змахнув сльозу, що скотилася щокою. Він почекав поки галас трохи стихне і продовжив:

- Я наказав тримати це потай, доки фахівці не перевірять сканер, а той ще раз не підтвердить вражаючий результат. Прибор виявився неушкодженим, а повторне сканування дало ті самі показники. На планеті є життя. Можливо навіть розумне! Оскільки всі наші зонди загублені або безнадійно вийшли з ладу, я прийняв рішення провести пряму розвідку. Ось чому наш крейсер вийшов на цю орбіту.

Тепер слухайте мій наказ. Оскільки нам нічого невідомо про форми і рівень життя, наказую, привести променеві гармати в готовність номер один, бомбардирам приготуватися до бомбардування.

Командирів підрозділів запрошую на селекторну нараду. Все, товариші, до роботи!

Як тільки командири всіх служб та підрозділів підтвердили свою готовність, Чуркін розпочав:

- Отже, товариші, тепер ви знаєте чому ми виконали перехід на орбіту цієї планети. Добавлю дещо лише для ваших вух. Ми не можемо зупинити маршові двигуни, оскільки стармех не певний, що вдасться знову їх запустити. Тож постійно витрачатимемо дорогоцінну енергію на збереження орбіти. Це не дає нам можливості довго тут стирчати. Маємо швиденько провести розвідку і повертати на базу. Що скажете?

В інтеркомі клацнуло, і заскреготав грубий чоловічий голос:

- А що кажуть наші очі та вуха?

Бадьорий жіночий голос відповів:

- Планета вкрита шаром хмар, які дивним чином не пропускають теплові та радіохвилі. А гравітаційний резонанс дає лише загальне зображення. Псі-хвилі вказують на життя, але не дають детальної картини.

Забухав бас:

- А сканування жорсткими променями?

- Це може бути небезпечним для місцевих форм життя, про які ми нічого не знаємо.

В дискусію встряв капітан:

- Так діяти неприпустимо, Байрам Байрамович. Якщо ми ненароком знищимо ростки життя, то з чим тоді повернемось на базу? Вважаєте нас похвалять?

- Та я, Ростиславе Ахметовичу, лише висловив ідею.

Чуркін покрутив головою, наче хтось міг його бачити, і спитав:

- Ще пропозиції?

Відповів веселий дівочий голос:

- Можна використати камери, що встановлені на десантних скафандрах. Вони працюють на магнітному резонансі, тож хмари їм не завадять.

- Слушна думка, Мохнаткіна, - відповів капітан, - але як опустити їх на поверхню, як провести розвідку? Ми не маємо жодного справного зонда.

- Вважаю, Ростиславе Ахметовичу, в нас немає іншого вибору ніж десант, - прогримів рішучий чоловічий баритон.

- Здається старпом має рацію, що ж готуйте десантний човник, - підвів риску Чуркін. - Історична мить наближається, товариші!

В інтеркомі закашляло, потім пролунав голос старшого механіка:

- Вибачте, Ростиславе Ахметовичу, але з п’ятьох човників лише один придатний для десантування. І той потребує заміни двигуна. На це потрібно не менше двох-трьох місяців. Пропоную використати шлюпку.

- Але ж вона розрахована лише на дві людини?! - скрикнула Мохнаткіна.

- Тим краще, - відповів стармех, - це зменшує ризик втрат. В нас не залишилося костюмів вищого захисту, тож доведеться спускатися в легких, а вони не вбережуть навіть від холодної зброї та радіації.

- Тож хто бажає мати честь разом зі мною зробити історичний крок до колиски позаземного життя? - спитав капітан і налив собі чверть склянки.

Кілька секунд панувала тиша, потім голос Мохнаткіної перепитав:

- У костюмах, що не мають захисту і на шлюпці, що може не повернутися?

- Наталка, не перебільшуй. Шлюпка цілком придатна для польотів.

- Те саме ти казав і про три останні, що не повернулися.

- Вони були перевантажені!

- Спокійно, товариші, - втрутився Чуркін. - Ризик це сенс життя косморозвідника. То як, Мохнаткіна, ви зі мною?

- Вибачте, товаришу капітан, але як лікар я маю бути в госпіталі. Бо як підхопите якусь неземну хворобу, хто лікуватиме?

- Старпом?

- Вибачаюсь, але ж я мою керувати зброєю. Прикривати, так би мовити, десантуру вогнем.

- Главмех?

- Двигуни вимагають постійного нагляду, товаришу капітан. Був би щасливий, та не можу.

- Що ніхто не хоче?! - аж тіпнувся Чуркін.

У інтеркомі трохи похрюкало, побулькало, потім голос Матрьошкіною обережно проказав:

- Завеликий ризик, товаришу капітан, посилати когось, від кого залежить боєздатність корабля.

Чуркін випив налиту в склянку горілку, трохи подумав і проказав:

- Розумно. Мені також треба залишитися на крейсері та виконувати загальне керівництво. Тож кого призначимо в добровольці?

На це питання миттєво відповів командир десантного відсіку:

- Пропоную Бардакова і Зальоткіна. Від їхньої відсутності наша боєздатність не постраждає. Візьмемо з низ розписку, що самі зголосилися, і з Богом!

- Та вони ж навіть стріляти не вміють. А як тубільці виявляться агресивні? - спитала Матрьошкіна.

- Та хтозна, чи є там тубільці. Крім того в нас вистачить зброї, щоб перетворити планету на радіоактивний попіл. Не даремно нас називають Боги далекого космосу! Тож ми своїх прикриємо, - відповів комдес.

- Я що робитимемо, як не зможуть повернутися? - пожвавішав капітан.

- Дамо їм наказ заснувати базу, ні, краще колонію! - вигукнув голос Мохнаткіної.

- Так і зробимо! - вигукнув Чуркін. - Підготуйте шлюпку, хлопців. Дайте їм зброю. І підготуйте стелу з державною символікою. Хай залишать на планеті, як знак нашого візиту.

За годину Бардаков та Зальоткін спускалися на таємничу планету в рятувальній шлюпці. Невеличкий човник безжально трясло, давала себе взнаки недосконалість автопілоту.

- Добре, що я сьогодні нічого не їв! - вигукнув Бардаков.

- І не кажи, - відповів Зальоткін, перекрикуючи шум у кабіні. - Гарний ми мали б вигляд перед тубільцями, аби нас знудило.

- Може їх і нема, - гукнув Бардаков, ойкнувши, коли його добряче струсонуло.

- Сподіваюсь є, - відповів напарник, - я і пляшку прихопив, щоб відсвяткувати перший контакт з інопланетянами. Цікаво, які вони?

- Матрьошкіна казала, що судячи зі сканування мають бути примітивні, якщо взагалі є.

- Мені цікаво інше, чи гарні в них дівки. А що примітивні - тим краще. Тоді ми справді для них будемо як боги, що спустилися з небес. Яка дівка такому відмовить? - примружив очі Зальоткін.

- Боги: Ванька Зальоткін і Сенька Бардаков! А що, звучить! - загорілися очі в його напарника. - Прикинь, про нас книжки напишуть, нам молитися будуть, може навіть ікони намалюють!

- А дівки до нас юрбою бігати будуть. Наробимо їм напівбогів! Слухай, Сеня, а я вже не жалкую, що полетів.

- Не кажи гоп, - крикнув Бардаков, - доки не побачимо, що там, унизу.

В наступну мить шлюпка вискочила з шару хмар, і перед героями космосу відкрився залитий сонячними променями зелений океан нового світу. Серед безкраїх лісів виблискували дзеркала річок та озер, на обрії здіймалися велетенські скелі.

- Яка краса! - не втримався Зальоткін.

- Вгору подивися, - відповів Бардаков.

- Йой! - вигукнув Зальоткін, задерши голову.

І було від чого здивуватися. В ясному голубому небі планети сяяли два яскраві світила.

- Йой, - увірвався в кабіну голос Мохнаткіної. - Що це відбувається? Хмари ж бо нікуди не поділися. Ми як і раніше не бачимо ані вас, ані планети.

- Цікаво виходить, - крикнув Бардаков, - з вашого боку хмари, з нашого і сліду їхнього немає. Як там у кіно було? Таємниця третьої планети?

- Не зважайте, хлопці, - гримнув голос Чуркіна, - виконуйте завдання. А з цім потім розберемося. Що каже псі-сканер?

Бардаков кинув оком на прибор, який до цього його не цікавив, і вигукнув:

- Є активність в напрямку на дві години, товаришу капітан.

- Тож дійте, герої Всесвіту! Це відкриття змінить розвиток нашої цивілізації. - підбадьорив Чуркін.

Шлюпка дивовижно легко виконала поворот, і джерело сигналу почало стрімко наближатися. Незабаром серед лісу показався просторий майдан, посеред якого здіймалася вгору чимала кам’яна піраміда.

- Боже Всемогутній! - вигукнув голос Мохнаткіної. - Це творіння розумних істот! Ми не єдині у Всесвіті! Чуєте, всі, не єдині!

- Сідайте поряд! - наказав голос Чуркіна.

- Є, товаришу капітан, - відповів Бардаков і віддав автопілоту наказ.

Шлюпка сіла так, що клацнули зуби. Двигуни чхнули і замовкли. Першопрохідці піднялися з крісел, вдягнули шоломи, взяли зброю, відкрили шлюз і підійшли до трапу. Історична мить наближалася.

- Ну як вирішимо, хто перший? - спитав Бардаков.

- Камінь, ножиці, папір? - питанням відповів Зальоткін.

- Стелу, стелу не забудьте! - гукнув у навушниках голос Чуркіна.

- А-а, твою мать! - вигукнув Бардаков, що від несподіванки перечепився і гепнувся на поверхню планети, добряче забивши сідниці.

- Що, що?! - гримнув командирський голос.

- Так точно, товаришу капітан, - бадьоро відповів Зальоткін, ледь не лускаючи від стриманого сміху.

За хвилину обидва піонери вже вовтузилися біля багажного модуля, що ніяк не відмикався.

- Товаришу капітан, - нарешті доповів Бардаков, - вантажний замок заклинило.

- Та хай йому грець! - вигукнув Чуркін. - Хтось отримає добрячого прочухана. Добре, ідіть на розвідку так.

До величної піраміди залишалося не більше двадцяти метрів, коли з чорного провалу входу вийшов, дивлячись собі під ноги, лисий, зеленошкірий дідуган, одягнений в чудернацьке лахміття. Старий спирався на довгу палицю, прикрашену різнобарвними стрічками і жовтим черепом, що був дуже схожий на людський.

- Йой, - вигукнув від несподіванки Бардаков і, про всяк випадок, зняв запобіжник лазерної рушниці.

Тубілець одразу підняв погляд і заклякнув із роззявленим ротом. Очі незнайомця кілька секунд бігали з одного хлопця на іншого, потім він щось відчайдушно заволав, розвернувся і побіг вглиб піраміди.

- Боїться - значить поважає! - задоволено прокоментував Зальоткін.

- Та вони ще на нас молитися будуть, - в тон відповів Бардаков і покрокував до входу.

- Ванька, Сенька, - забухав у навушниках голос Матрьошкіної, - ви там без зайвого геройства. Будьте обережні.

Та не встигли хлопці відповісти, як з піраміди повалили тубільці. Попереду йшов знайомим дідуган, за ним ще зо два десятки чоловіків і жінок. Всі зеленошкірі, напіводягнені, з квітами в руках.

Ось старий щось голосно заволав, і всі попадали на коліна. Дід гугняво заспівав. Інші підхопили і розпочали кланятися, кидаючи хлопцям під ноги квіти.

- Та вони й справді нас за богів мають! - проказав Бардаков.

- Звичайно, - відповів Зальоткін. - Спустилися просто з неба на вогняній колісниці. То хто ми, як не мешканці небес? Знаєш, а я б не проти зробити напівбога тій косоокій, що справа в другому ряду.

Тубільці між тим продовжували кланятися і співати, не підводячи очей.

- І довго вони так будуть, як гадаєш? - спитав Бардаков.

Зальоткін розвів руки, але відповісти не встиг.

- Терміново повертайтеся на крейсер! - захлюпав у навушниках голос Чуркіна. - Вийшла з ладу навігаційна система, тож мусимо стартувати за годину, доки не вщух резонанс суперструн. Якщо не встигнете - вам випаде честь заснувати на планеті першу колонію Федерації.

- Йо! - аж підскочив Зальоткін. - Біжимо!

- Що, так і зникнемо нічого по собі не полишивши?

- А й справді, - відповів Зальоткін, витяг пляшку горілки і поставив перед старим.

В цей час Бардаков швидко випалював променем рушниці "Тут був Сеня" на стіні піраміди. Скінчивши, він слідом за напарником побіг до шлюпки. Вже піднімаючись над планетою він мимоволі захихотів.

- Ох і дари ми їм підкинули. Пам’ятаєш, що казав капітан: " Яку пам’ять по собі залишите, так про нас тисячоліттями думати будуть!"

- А прикинь, яка релігія виникне в тубільців! - відповів Зальоткін, і вони зареготали вдвох.

***

Старий провів здивованим поглядом корабель прибульців, взяв пляшку, подивився на величезний розжарений напис і похитав головою.

- От пройдисвіти. Ані тобі добридень, ані до побачення, ані грошей за виставу. Прилетіли, насмітили і полетіли. Стоп, - зупинив він гомін, що почав наростати. - За годину до нас прибувають школярі з Вінниці. Даємо виставу "Тубільці зустрічають бога Сонця". Тож швиденько готуємось і вдягаємось пристойно, жодних голих цицьок. В нас будуть молодші класи.

Він клацнув пальцями і потворний напис на стіні піраміди зник, а в небі щезли денні світила і засяяли зорі.

Олександр Крот 2015

Україна, Чернігів